Десяте літо під окупацією. Донеччани пристосовуються

Добігло кінця десяте літо Донецька в окупації. Озираючись назад на цей період, можна з упевненістю сказати, що ніхто й не думав, скільки випробувань на нас чекали. І що загалом це буде так довго.

Ті, хто в 2014 році вирішив залишитися і чекати на повернення захоплених територій в Україну, через 4-5 років, усвідомивши сумну реальність, змушені були продати за копійки свої будинки та квартири, щоб мати хоч якісь кошти на старт нового відрізку життя в іншому місті або країні. Про це свідчить той факт, що саме на 2018-2019 роки припав пік продажу нерухомості в "республіці".

Однак серед донеччан чимало таких, у кого ще залишилася певна частка оптимізму. Вони воліли не продавати житло, а закрили на ключ вхідні двері своїх будинків і поїхали на "велику землю", взявши із собою лише речі першої необхідності.

А поки одна частина донеччан чекає на звільнення Донбасу, перебуваючи за межами окупованих територій, інша – продовжує вибудовувати своє життя в умовах окупації. Вони ходять на роботу, здобувають освіту, народжують дітей, виховують онуків. І якщо є здатність абстрагуватися і спробувати побудувати свій замкнутий світ, то начебто все, як у колишньому житті. Звичайно, дратують чужі прапори, які зустрічаються на кожному квадратному метрі, та кількість військових із нашивками чужої країни. А постійні обстріли міста не дають остаточно випасти із реальності. Але тебе оточують рідні люди, захищають рідні стіни і це, безумовно, надає сили, щоб жити далі.

Літо, як і раніше, – час відпусток. І донеччани намагаються провести кілька вільних тижнів за межами міста. З минулого року у них з'явилася можливість відпочити в Урзуфі (Донецька область) та Бердянську (Запорізька область). Окупанти та їхні поплічники називають ці курорти на Азовському узбережжі "звільненими". Для іншої частини донеччан це нові захоплені території. Але усвідомлення цього не заважає їм засмагати на пляжах та насолоджуватися теплим Азовським морем.

Так само, як до цього вони відпочивали в Криму. Тому що багато хто волів провести 10 днів відпустки в Ялті або Алушті, ніж два тижні в брудному Сєдовому, що кишить військовими. Та й по грошах виходило приблизно однаково. Тільки хіба що на дорогу витрачалося більше часу. Але ця незручність з лишком компенсувалася прекрасними гірськими пейзажами, соковитою зеленню та якіснішим рівнем сервісу.

Хоча багато донеччан перші роки окупації Криму утримувалися від відпочинку на Чорному морі на знак протесту. Казали, що поки він під Росією їхньої ноги там не буде. Але час минав, і принципова позиція плавно змінилася на прийняття. І тепер уже, немов виправдовуючи себе, вони кажуть: "До чого тут море і гори?".

Однак цього літа ризикнули вирушити до Криму найвідчайдушніші. Бо з мостом дуже часто останнім часом відбуваються різні неприємності. Тому з особливою радістю донеччани скористалися альтернативою відпочинку в Урзуфі та Бердянську. Причому, більше людей воліли вирушити до сел в Донецькій області. Напевно тому, що ближче до будинку і безпечніше щодо обстрілів.

Хоча нещодавня перестрілка окупантів в Урзуфі вкотре показала, що безпечних місць на захоплених територіях немає. За інформацією з Telegram: "В результаті перестрілки між кадировцями та представниками місцевої "комендатури" в окупованому Урзуфі загинули семеро цивільних. Серед загиблих — чотири чоловіка, одна жінка та дві підліткового віку  дівчинки". Але цей інцидент трапився наприкінці літа, коли більшість донеччан вже відпочила. Тому з упевненістю можна сказати, що курортний сезон для місцевих жителів Урзуфа, котрі цим заробляють на життя, пройшов добре.

Ще одним популярним напрямом літнього відпочинку мешканців "республіки" був Краснодарський край. Сочі, Геленджик, Анапа приймали як "дикунів", так і організованих туристів. Донеччанам, які працюють на підприємствах "ДНР", цього року почали продавати путівки до пансіонатів та на бази відпочинку. Щоб дати відчути, що вони тепер теж є частиною "руського миру". І що "приєднання" захоплених земель до РФ – це насправді.

З минулого року у донеччан, які працюють на підприємствах "ДНР", з'явилася можливість придбати путівки до санаторіїв Північного Кавказу. Ще з радянських часів такі курорти як Кисловодськ, П'ятигорськ, Єсентуки та Мінеральні Води були уподобані мешканцями Донбасу. Туди їхали шахтарі та металурги – у кого були проблеми із шлунково-кишковим трактом чи серцево-судинною системою. І ось разом із відкотом цивілізації донеччанам повернули можливість попити лікувальної водички та помилуватися гірськими вершинами Ельбруса та Казбека. Безперечно, є привід для радості, але чи рівноцінна ця плата за економічний занепад колись процвітаючого регіону, руйнування інфраструктури та смерть мирних жителів? Зрозуміло, питання риторичне.

Цього літа було продано рекордну кількість путівок до дитячих оздоровчих центрів Росії. Донецькі школярі мали можливість відпочити в Краснодарському краї, Ростовській та Свердловській областях, а також у Криму. Путівки можна було придбати як у приватних організаціях, так і на підприємствах. Причому ціна мало чим відрізнялася.

Але, як виявилося, відпускати дітей було небезпечно. Про це свідчить випадок, що набрав розголосу, коли 14 підлітків із "ДНР" просто забули на залізничному вокзалі Ростова-на-Дону. Їхні документи (свідоцтва про народження), доручення від батьків на осіб, які повинні були гарантувати безпеку їхніх дітей на шляху до центрів та путівки, залишилися у супроводжуючих групи, які спокійно поїхали далі. Зрозуміло, у дітлахів почалася паніка. Для розуміння – зателефонувати батькам із Ростова до Донецька у них не було можливості. Сім-картки мобільного оператора "Фенікс" не працюють на території РФ через відсутність роумінгу у місцевих телеком-операторів. Ну, як ви розумієте, це вкотре показує якою мірою Донецьк – це Росія.

Дитячий плач та паніка привернули увагу працівників вокзалу, і про ситуацію повідомили правоохоронні органи Ростова. Після чого дітей забрали та відвезли до найближчого готелю до з'ясування обставин. Як стало відомо із соціальних мереж – не всі діти, забуті на вокзалі, доїхали до місця передбачуваного відпочинку. Багато хто повернувся додому з батьками, які наступного дня приїхали до Ростова, дізнавшись про те, що сталося, від поліції.

До речі, для дітей з "нових регіонів" Росія не скупилася на різноманітні екскурсії нескінченними просторами "великої і неосяжної батьківщини". А для відмінників навчання та переможців олімпіад ці поїздки були практично безкоштовними. Батьки лише дали грошей своїм чадам на кишенькові витрати.

Підростаючому поколінню "молодої республіки" показували озеро Байкал, Москву та Санкт-Петербург, возили Золотим Кільцем. І розрахунок був зроблений правильно: щоб ті полюбили «свою Батьківщину» і пишалися, що тепер є її невід'ємною частиною. Їм не показали скошені дерев'яні хатинки з туалетами на вулиці Псковської області чи вбиті центри депресивних міст Саратова, Брянська чи Волгограда. А ще є забуті богом і людьми села в Забайкальському краї. Або такі міста як Челябінськ, Омськ, Череповець, де панує тотальна убогість, а населення спивається і помирає чи то в п'яній бійці, чи то від цирозу печінки.

І діти, позбавлені спілкування з однолітками через часті обстріли, поверталися з поїздок з широко розкритими очима від побаченого. Емоції буквально зашкалювали, коли вони розповідали про пам'ятки, культурну спадщину "великої Росії" та її природні заповідники. Тепер батькам, які чекають на деокупацію Донбасу, належить нелегке завдання охолодити нестримне захоплення і вправити незміцнілі мізки своїх дітей на місце.

Десять років окупації... Погодьтеся, це багато. Виросло ціле покоління, якому вбивали в голову, що вони росіяни і що Україна для них – ворожа держава. Завдяки батькам, інтернету та вродженому інтелекту багато хто з них не прийняв ті історичні та політичні концепції, які їм насаджує країна-агресор. І незважаючи на дев'ять років тотальної пропаганди та залякування, донеччани ще мають сміливість говорити в очі окупантами, як їм тут "раді". І нехай через кілька годин їх змушують вимовити на камеру слова каяття, але ми знаємо, що це не змінить їхньої позиції. Приклад тому сміливий "наїзд" на російських військових, зокрема бурятів, у ресторані "На дровах". Жінка обзиває їх тупими оленярами, які приїхали на Донбас вбивати за гроші. "Вас, виродків вузькооких, тут ніколи не було і не буде. Ти приїхав сюди за бабками у 240 тисяч. Кого ти там пас? У тебе немає освіти, ви тут тупі вівці", – заявляє вона на відео.

Але час іде і багато речей, які ще років п'ять тому дратували донеччан, стають буденними. Так, вони, як і раніше, чекають, коли до Донецька повернеться Україна і щодня з надією слухають зведення військових експертів, які розповідають про нові деокуповані території Донецької області. Але вони вже не мають бажання бойкотувати літній відпочинок у Криму, Урзуфі та Бердянську. Вони пристосувалися жити у чужорідному середовищі…

Статті

Донецьк
23.11.2024
13:01

Навчались вокалу дистанційно. Історія дитячого театру народної пісні з Покровська

Завдяки тому, що ми навчились якісно працювати в онлайн ще з часів ковіду, мої учні зараз перемагають та отримують високі звання лауреатів міжнародних конкурсів.
Країна
22.11.2024
14:00

Українська металургія: вгору чи вниз?

При погіршенні ситуації на Донеччині через втрату джерел постачання коксівного вугілля виплавка сталі може скоротитися до 3-4 млн т. Мова про Покровськ.
Світ
21.11.2024
19:00

Політолог Костянтин Матвієнко: У РФ немає стратегічного запасу, щоб довго продовжувати війну. Вони викладають останні козирі

Ближче до ядерної війни ми не стали, це абсолютно однозначно. Я впевнений, що РФ не наважиться на ядерну ескалацію, що б ми не робили з далекобійними ракетами США та інших країн.
Всі статті